Харчові підприємства-хліб України!

Дедалі частіше люди стають скептиками у виборі обіду чи вечері. Завжди хочеться чогось не звичайного та смачного і головне  швидко приготовленого. Тому виникли ресторани, кафе, кнайпи, бари, паби… Все частіше відкривають заклади громадського харчування по всьому світі, але чи в Україні ресторанний бізнес є прибутковою сферою діяння?

Ресторанна справа в світі є однією з найприбутковіших. За статистикою, середній обіг коштів, вкладених у ресторан, відбувається в 5-6 разів швидше, ніж інвестиції, вкладені, наприклад, у магазин одягу. У країнах Західної Європи, США і Японії зафіксовано збільшення витрат клієнтів на проведення дозвілля саме в ресторанах. Так і в Україні обсяг ринку громадського харчування за останні шість років збільшився з 12,3 млрд до 28,4 млрд гривень, свідчать дані компанії Ресторанний консалтинг. При цьому, за даними фахівців компанії Pro-Consulting, тільки за 2014 рік кількість закладів збільшилася на 13% порівняно з 2013-м, досягнувши майже 900. Експерти пов'язують таке пожвавлення з високою рентабельністю даного бізнесу - 30-35% в рік, що набагато вище, ніж в ЄС з 10-15%. Прибутковості ресторанного бізнесу в Україні сприяють чималі ресторанні "націнки" при досить дешевих продуктах, а також падіння вартості підходящої під заклад нерухомості. Між тим точок громадського харчування в Україні в порівнянні з США і Європою поки що недостатньо. Так, наприклад, в західному ресторані на одне місце припадає вісім жителів країни, а в Україні - 35 осіб.

Тоді чому ж при такій статистиці в нашій країні багато харчових закладів банкротують і закривають?

Пояснюється це тим, що середній рівень інвестицій в простий ресторан істотно нижчий, ніж у люксовий, - $ 350 тис. проти $ 1,5 млн - отже, ризики менші. Крім того, аудиторія для великих закладів набагато ширша, а значить, простіше завоювати клієнта. З іншого боку, ніша ресторанів для багатих в Україні майже заповнена. "Такий проект стане успішним, якщо власник може чимось привернути аудиторію, здивувати, - каже Насонова. - А заклади без оригінальної концепції, але з високими цінами приречені на провал". Також близький до насичення і сегмент пивних барів - вони масово відкривалися напередодні Євро-2012. Легкість освоєння цього напряму, за словами експертів пов'язана з тим, що для пивбару не потрібно створювати спеціальну кухню.

Більшість кафе та кнайпів привертають свою увагу  за допомогою своєрідного дизайну та кухнею. Згідно з розрахунками Насонової, найбільшою популярністю серед українців користуються італійська та українська кухні. На їхню частку припадає відповідно 20% і 15% всіх ресторанів в Україні, причому серед азіатських закладів переважають японські, звичайно, суші-бари. Також популярною являється французька кухня, але з значно меншим відсотком, всього 8%.

У той же час, незважаючи на зміни на краще, українські ресторани поки відрізняють високі ціни в поєднанні з поганим обслуговуванням. За спостереженням автора блогу про їжу Helen's Cooking Олени Коваль, яка довгий час жила в США, страви в американському громадському харчуванні за вартістю можна прирівняти до вітчизняних, однак порції там у кілька разів більші, а от перекусити в чеських, польських і болгарських ресторанах можна на 20% дешевше. Так, в Шанхаї українська сім’я відкрила кафе-ресторан «Salo», де є поєднання і української кухні так і китайської. «Іноземці добре сприймають наші традиційні страви, люблять їх. Але не всі розуміють як їх потрібно їсти, наприклад, деруни смакують з морозивом, салат «Олів’є» просять підігріти, а до млинців з шоколадом хочуть кетчуп…» розповідає Аліна Можаровська, власниця кафе.

Не можу не згадати деякі цікаві факти про ресторани з інших країн:

1.У Китаї існують спеціальні ресторани, при відвідуванні яких всі бажаючі клієнти можуть виплеснути свої негативні емоції, розбиваючи посуд, ламаючи меблі або влаштовуючи бійку з обслуговуючим персоналом.

2. У Лос-Анджелесі відкрився ресторан, де, як і в Японії, обід або вечерю сервірується на тілах молодих моделей.

3.У Москві і в деяких містах Німеччини є ресторани, де відвідувачі приймають їжу в абсолютній темряві. Обслуговують клієнтів у подібних закладах сліпі люди, які здатні чудово орієнтуватися в темряві.

4. У деяких ресторанах Бразилії та Іспанії клієнти зобов’язані заплатити штраф за недоїдене блюдо.

5. В Амстердамі існує ресторан, в якому готують їжу та обслуговують клієнтів виключно діти.

6. У Римі і в Чикаго є ресторани, де прийнято ображати і принижувати клієнтів. Обслуговуючий персонал нарочито грубо розмовляє з відвідувачами і між собою.

Звичайно, і в Україні відкриваються новації та надзвичайно-креативні заходи, наприклад, в Івано-Франківську  відкрили перший в Україні громадський ресторан “Urban Space 100″. Засновниками проекту є 100 меценатів, які вирішуватимуть, на які проекти розвитку міста направлять прибуток. Кожен зробив благодійний внесок у сумі 1000 доларів США. Відтак кошти було витрачено на відкриття закладу. «Власне, «Urban Space 100» буде використовуватися як відкритий майданчик для презентацій, обговорень міських ініціатив, проектів розвитку, вивчення досвіду міст світу та інших некомерційних заходів, відкритих для усіх містян», – зазначив Віктор Загреба, представник громадської організації “Тепле місто”.  Приємно, коли і твоя країна не поступається європейським загалам.

Однак великою проблемою для введення ресторанного бізнесу є мережеві закладів швидкого харчування або фастфуди.

В Україні досить багато мережевих фаст-фуд ресторанів. Я б навіть сказала, забагато. Ми відвідуємо:

  - часто - Піцерію Челентано (2), Пузату хату (1)
  - час від часу - McDonalds (3), Печену картоплю/Смачну картоплю (4-5)
  - рідко - Дрова (6), Швидко (8)
Всі подані нижче ресторани є доступними (до $5 з людини).

Практично у будь-якому великому торговому центрі є фуд-корти, де представлено 5-10 міні-ресторанів. Уся їжа зазвичай лежить у вас перед очима, так що зробити вибір не важко. В Україні практично не поширена свіжа випічка та готові бутерброди, що користуються популярністю у європейських країнах. На даний момент є лише один сендвіч-бар - Містер Снек (12). Швидко поїсти на вокзалах також непросто- потрібно шукати кафе.  Тож перекушуємо як можна.

На щастя чи на жаль в Україні є такі реаліті-шоу, як  «Ревізор», «Інспектор Фреймут», які проводять перевірки готелів, ресторанів, різних точок сфери обслуговування, аби показати споживачам, яким повинен бути справжній рівень сервісу в подібних закладах.

Критерії оцінки суворі й незмінні: екстер'єр (місце розташування), інтер'єр, якість обслуговування, чистота, цінова політика та особливості, які створюють атмосферу. Для супермаркетів критерій оцінки “особливість” замінюється не “безпеку”. «Ревізор» не співпрацює із закладами на їх замовлення, не рекламує їх, не отримує грошей за візити та зйомку на їх території. Усі рахунки сплачує Новий канал.

Мета проектів— не зруйнувати бізнес, не відлякати клієнтів, не виставити напоказ брудну білизну в погано прибраному готельному номері, а допомогти! Допомогти співробітникам і власникам закладів побачити слабкі місця в їхній роботі, яких вони не помічають через власну зайнятість та щоденну рутину. А також показати споживачам, яким має бути сервіс, і як відстоювати свої права.

Отже, на узагальнення хочу додати коментар: « Український ресторанний бізнес лише починає відходити від страшної хвороби, завдяки телевізійним перевіркам. Уже видніються перші ознаки проведення «пілінгу» та косметичної чистки «лиця», але до європейського рівня українському харчовому бізнесу ще рости й рости. Потрібно зробити капітальний ремонт, адже «поверхневий» лише прикриває тріщини, а не видаляє їх…», Ольга Фреймут. Звичайно, що в Україні на сьогодні харчові заклади працюють достатньо потужно, але щоб ситуація була кращою і стабільною, потрібно дотримуватися всіх санітарних норм та правил безпеки, бути креативним. І вже на кінець 2016 року кількість новоутворених підприємств зросте ще на 15% відсотків.

Українське «ельдорадо»

Янтар, бурштин, амбер - так називають природну органічну сполуку, щільну і в’язку за природою, тьмяні і прозорі за структурою. Використовується для виготовлення ювелірних прикрас, у парфумерії та народній медицині. Поклади такого цінного каміння є в Україні. Найдавнішу згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності Х ст. до н. е. У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення так званого «горючого каменю».

Останніх півроку в північних районах Житомирщини почастішали випадки виявлення міліцією незаконного видобутку бурштину. Поблизу одного з сіл Коростенського району рейдова група виявила двох чоловіків, які за допомогою спеціального устаткування розмивали ґрунт. Як виявилося, для видобутку покладів бурштину. Чоловіки – жителі різних областей, ніде не працюють. Як вони пояснили правоохоронцям, незаконно видобуте цінне каміння сподівалися в подальшому реалізувати. На місці події було вилучено помпу, призначену для розмивання ґрунту, та пожежні рукави.

Начальник УДСБЕЗ УМВС Житомирщини Сергій Вязмікін зазначив: «За  фактом незаконного видобутку надр відкрито кримінальне провадження (ч.2 ст.240 Кримінального кодексу України). Заходи міліції нині спрямовані на встановлення осіб організаторів незаконного видобутку та притягнення їх до відповідальності. За порушення правил охорони надр діючим законодавством передбачено обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування. Варто згадати, що на території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах, але таких «вибухів» бажання оволодіти всім, я ще не бачив!»

 За декілька місяців 2014 року працівники міліції викрили та задокументували відразу понад два десятки випадків незаконного видобутку надр. Затримано понад 60 осіб, 12 з них уже офіційно оголошено про підозру. Водночас матеріали кримінальних проваджень за 4 фактами направлено до суду.

Жителі Житомирської області говорять, що це вперше, коли смертельні випадки за місяць дорівнюють за рік;  приїжджих в два рази більше ніж мешканців; всі в прямому сенсі одержимі жагою до багатства. Велика кількість незаконного діяння бандитських угрупувань, неоподатковане видобування призводить до нелегального вивозу природного надбання України, через що і власне вбивства, незахищеність жителів області, а правоохоронні органи закривають очі на таке. Звісно для загального вигляду і підтримання репутація, вони щось та й роблять, але це все тільки для галочки!

Нещодавно на Волині виявили та затримали групу людей, що займалася незаконним видобутком бурштину. Серед затриманих упізнали колишнього працівника внутрішніх органів та людей з кримінальним минулим.Досить гучним скандалом вибухнула на Рівненщині витівка невідомих молодиків, які з автоматами та погрозами бралися видобувати із надр лісів сонячний камінь.Однак подібні спроби незаконно нажитися на покладах рідкісних та корисних копалин спокійно проходять на Волині.

З власних джерел журналістам інтернет-видання «Під прицілом» стало відомо, що 13 вересня цього року працівники Маневицького райвідділу спіймали «на гарячому» та затримали групу людей, яка саме видобувала бурштин на території урочища «Ліса», що знаходиться поблизу села Гута-Лісівська Маневицького району.

Згодом вдалося з'ясувати, що на місці було затримано 14 осіб, серед яких пенсіонер МВС Юрій С., киянин Дмитро Г. та житель Рожищенського району Іван Л.

Вищезгадані особи свого часу були під пильним наглядом УБОЗу та навіть перебували під вартою.Порушників затримали саме у момент «роботи», а тому правоохоронцям вдалося ще й зафіксувати та конфіскувати техніку, якою копачі розмивали верхні шари ґрунту, а це – пожежні рукави, мотопомпа, генератор та лопати.

Очевидець-журналіст свідчить: «За кілька днів мафія перекопала більше 15-ти гектарів лісу в Маневицькому районі, де - начебто - знайшли покладі дорогоцінної смоли. Нелегали не пускають до лісу навіть місцевих мешканців. А напередодні, коли правоохоронці та нацгвардія намагалися припинити незаконний видобуток, копачі перекрили міжнародну трасу Київ-Варшава. 80 осіб вже заарештовані. Охочі збагатитися поводять себе зухвало та агресивно і погрожують знову перекрити трасу, якщо їм заважатимуть копати. Далі - про ситуацію на Волині, яка перетворюється на дикий Захід. 80-х затриманих, чотири автомобілі на штафмайданчику та кілограм бурштину-сирцю. Так напередодні у маневицькому районі Волині завершилася спецоперація правоохоронців по затриманню нелегальних копачів бурштину. Тих, кого спіймали на гарячому, змусили назад закопувати ями. Серед таких - Анатолій із сусідньої Рівненщини. Свою вину заперечує.»

 Чому ж тоді в Житомирській області «чорний бізнес» розвивається значно в більших масштабах ніж на Волині, чи в Рівненській області? Відповідь проста, в Рівненській області всі ділянки поділені, кимось контролюються, можливий тільки перерозподіл сфер впливу, що й відбувається там час від часу. А ось північ Житомирщини – цілина, приходь і працюй. Як мінімум чотири райони, так би мовити, до послуг «старателів»: Коростенський, Олевський, Лугинський та Ємільчинський. Залягає «сонячний камінь» у нас неглибоко, в окремих місцях виходить прямо на поверхню, переважно у вигляді розсипищ. Чимало ділянок бурштину в нашій області знаходиться на території Поліського заповідника та державних заказників, тобто у безлюдних місцях. Тобто, умови для «старателів» просто ідеальні.

Фахівець з надр Дмитро Вій про поклади бурштину та його цінність: «Поклади поліського «сонячного каменю» знаходяться у трьох областях: Волинській, Рівненській та Житомирській. Порівняно з прибалтійським та  польським бурштином, поліський камінь значно цінніший. Попит на поліський бурштин в Україні мізерний, тому збувається камінь переважно за кордоном – в країнах Західної Європи та особливо цінується в Китаї, Кореї, Японії та Індії.

Волинь – Рівне – Польща – таким є традиційний шлях бурштинової контрабанди, де сам бурштин переробляється й продається як ювелірна продукція і бурштинова кислота. Ціна бурштину в Україні на «чорному» ринку коливається від 200 до 4500 умовних одиниць.Вартість одного камінця залежить від його розмірів та якості:
бурштин фракції «2» вартує від 200 доларів, фракції «5» - від 400 доларів, фракції «10» - від 800 до 1200 доларів. Самоцвіти фракції «15» коштує від 1200 до 1800 доларів, фракції «20» - від 1800 до 2400 доларів, фракції «50» - від 2500 до 3800 доларів та «сотку» оцінюють від 4000 до 4500 доларів.
За неофіційною інформацією, упродовж року українсько-польський кордон перетинає близько десяти тонн поліського бурштину, що орієнтовно становить 1 мільйон доларів. А потім спливає за в Китаї, Польщі, Європі і навіть в Америці »

Враховуючи всі факти та дані, які є на сьогодні, можна сказати, що нашій владі вигідна така ситуація, яка склалася в нас на півночі України.  Іншими словами, якби законодавці прийняли законодавчу базу під поняття «приватні старательні роботи», і тим самим дати місцевим людям законні права на добування бурштину та права підприємцям, або ж відкрили державні заводи, то б багато жертв та насильства не було б, велика сума грошей йшла в державну казну, а не в комусь в кишенню.

Проблема саме у діючому законодавстві, згідно з яким, щоб зайнятися добуванням бурштину необхідно витратити біля трьох-чотирьох років на всі дозволи, а також колосальні кошти. В законодавстві слід передбачити таку форму господарювання як, наприклад, артіль, яка, як відомо, працює на принципах старательного добування.

Як я бачу артіль в тому ж Коростенькому районі. Це офіційно працююче підприємство, воно має технологічне обладнання, навчений персонал, дотримується законодавства щодо надрокористування, охорони праці та  екології (після добування бурштину потрібно проводити рекультивацію та інші роботи з відновлення земель та їх можливого повернення у первинний ландшафтний стан). Працівники будуть захищені законом, їх не потрібно буде «кришувати». Зміниться робота і для контролюючих органів. Вони мають контролювати ці артілі, винних притягувати до відповідальності, але в рамках законодавчого поля, а не в рамках боротьби з конкурентами. Але як відомо з фактів та аргументів, можна з упевненістю сказати, що такий варіант нікого не влаштовує, простіше просто дати хабара та найняти декількох охоронців, ніж іти по правильною дорогою, тобто законодавчим.

Українсько-історичний блокбастер

Ніколи не думала, що режисерів зацікавлять такі трагічні, мало відомі, українсько-історичні події, як переслідування та ліквідування Кобзарів. Адже побачити в нинішній час на екранах кінотеатру українську стрічку є непросто, не кажучи про картину, яка розкриває сторінку з  життя української нації!

Сценарій «Поводиря» написав сам режисер, Олесь Санін, а перші зйомки планувалися ще 10 років тому, але в українській казні не знаходилося коштів для реалізації цього проекту. Пізніше сценарій був доопрацьований Ірен Роздобудько, але й це були не останні зміни. Вже безпосередньо на підготовці до зйомок його повністю переписав Олександр Ірванець, він же, до речі, з'являється в кадрі в ролі писаря НКВС. А в декількох інших епізодах можна побачити ще одного літератора - Сергія Жадана, він грає поета, читає вірші. Таке скупчення письменників сучасності не зустрінеш більше ні в одному фільмі, це відбувається в перший раз за всю історію українського кінематографа.

Сюжет: Початок 30-х, Радянська Україна, часи індустріалізації, колективізації, Великого голоду та ліквідації інтелігенції. Міхала Шемрока, американського комуніста, який приїхав в Україну будувати завод, вбивають. Його сина Пітера рятує від переслідувачів чудо — кобзар Іван Кочерга, і хлопчик стає його поводирем.

Дія кінострічки відбувається в 30-і роки під час з'їзду в українських кобзарів, що закінчилося дуже сумно - розстрілом. Цинічне вбивство музикантів відбулося заради зміцнення радянської культури на території Української Республіки. Підтвердження події довгий час ніхто не міг відшукати, всі факти ретельно знищувалися НКВД, в результаті чого не залишилося ні єдиного документа, жодного свідка - всі вони вже давно померли.

Цікавим є те, що у  фільмі знімалися як професійні актори, так і люди «з вулиці». Зокрема, було запрошено близько 60 людей з вадами зору, щоб реалістичніше передати образи кобзарів. До речі, самі звичаї народних співців відтворили досить детально, у фільмі використовується навіть їх таємна «лебійська» мова.

Великою несподіванкою було побачити на екрані відому українську джазову співачку Джамалу, яка зіграла у фільмі Ольгу Левицьку – співачку Харківського театру імені Леся Курбаса, хоча досвіду акторської майстерності в неї до початку зйомки не було.

Щодо Пітера Шерлока, якого зіграв талановитий хлопчик з штату Мічиган Антон Грін, то він відмінно справився зі своєю роллю.

Для кожного учасника «поводиря» ця робота виявилася своєрідним експериментом, який вони сприйняли як щось відповідальне, а тому на зйомках виклалися по повній програмі, використовуючи всі свої можливості. Це доводиться участю кінострічки на Одеському кінофестивалі і призом за кращу чоловічу роль, що дісталася Бокланові. Треба віддати належне не тільки акторам, але і всій команді, що створила неповторну атмосферу 30-х років, немає жодного натяку на присутність сучасності. Під час перегляду, що відбувається на екрані настільки поглинає, як ніби ти сам знаходишся в минулому, в радянській епосі.

Але не все так ідеально як здається, у фільмі є декілька недоліків: найперше -неправдоподібність володіння українською мовою американського хлопчика. Інша — обмеження території України до простого дворика, в якому не можна пройти, не зустрівши свого ворога або переслідувача. Плюс до всього, кобзарі показані як надлюди. Головна проблема фільму в тому, що автори брешуть нам. Кіно рекламують як епічне полотно. Безліч глядачів цьому вірять і істинно хвалять. Тільки вся ця епічність і велике кіно заховані десь аж надто далеко і глядач зі смаком так їх і не знайде. Чергова дивна практика продажу серіалу як кіно.

Але це не можна назвати випадковістю, саме таке кіно потрібне зараз для народу і для влади, і не тільки з метою показати, як чудово бути патріотом. «Поводир» – естетично досить вдала картина, адже фоном подій є живописні краєвиди міст України, а саме, Харкова, Чернігова, Києва та Дубна. 

У кінострічці представлений глибокий художній задум, що дозволяє переконатися, що всі національні ідеї є не що інше, як хмільні танці та пихатий парад на День Незалежності.

У цьому сенсі картину можна вважати потенційним блокбастером, так як «Поводир» запросто може стати конкурентом, провідним голлівудським і не тільки історичним фільмам.

Небезпечний альпінізм

Недавно побачила нову прем’єру «Еверест» - це дуже ефектний і вражаючо-емоційний фільм. Без сліз не  можна висидіти і половину фільму, вже не кажучи про цілу картину( важливу роль відіграли справжні фотографії загинутих альпеністів). Це як бомба, яку кидають перед тобою і вона розривається, але це не бомба і вона не розірвалася, це гра власними життями заради забав, заради потішити своє «я», і як нагорода сильнішим – життя, а програвшим –смерть! Бальтазар Кормакур- не перший режисер, який пише голлівудські екшени, насправді відійшов від звичайного блокбастеру і трагедії, додавши емоційність і правдивість як з боку акторів, так і з боку подій. Не дивно, що кількість глядачів становить 1.82 млн., це з усіх кінотеатрах світу за два тижні!  Це не є дивним, адже Бальтазар витратив на процес зйомок 55 млн. доларів. Насправді фільм сприйнявся досить непогано, адже прибуток за прокат фільму на сьогодні становить $137 866 479 млн.

Не можу не провести паралель з нещодавнім українським фільмом «Незламна», який також оснований на реальних подіях. Звісно різниця між ними очевидна, та хочу зазначити, що вони похожі своєю емоційністю, трагічністю. Але тут як на мене сильніше діють психологічні прийоми та більш посиленно  режисер передав весь трагізм української долі, що дає йому з мого боку привілей! Звісно це підтверджує кількість глядачів, яка становить 1.95 млн. Бюджет виручений з прокату фільму значно менший ніж від «Евересту» - всього 124 000 000руб., але це високий показник як для російсько-українського фільму!

Однак хочу зазначити, що «Еверест»- фільм про екстремальний альпінізм і тому я не можу оцінити його в повній мірі з професійної точки зору, однак з художньої скажу, що фільм вартий більше ніж «5» балів. 

пам'ятки Львова 2)

Ще одна архітектура, яка може зрівнятися по красоті з європейськими палацами.

Зо́лочівський за́мок — замок, пам'ятка історії і культури національного значення. Розташований у місті Золочеві, що вЛьвівській області (Україна). Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв. Замок входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини».

Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад.

Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський палац. Цікавим також замок є тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.

Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони та житла.

Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. З часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а равелін і міст — реконструкція.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа.

В'їзна вежа, Китайський палац, Великий житловий палац творять ренесансний ансамбль.

пам'ятки Львова)

 Ми часто їздимо в Європу, але рідко знаємо про архітектурні пам'ятки України.

Підгоре́цький за́мок  — пам'ятка архітектури епохи Ренесансу. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.

Замок було збудовано протягом 1635–1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Українка з кримськотатарською припискою

Приїзд відомої співачки, а з недавнього часу ще й актриси Джамали став незвичайною подією. У рамках гастрольного туру Україною на підтримку міні-альбому «Дякую» 31 березня, Джамала дала концерт у Львові. Особливість концертної програми, з якою Джамала гастролює цими днями, - у тому, що вона об’єднала в собі найкраще у творчості виконавиці за останніх п’ять років. А 1 квітня 2015 року в Львівській Медіатеці пройшла зустріч співачки з українським народом. Поспілкуватися з молодою жінкою прийшло чимало охочих, атмосфера була приємною та невимушеною.

Джамала - українська оперна і джазова співачка кримськотатарського походження, яка виконує авторську музику на стику джазу, соулу, світова музика і ритм-н-блюзу, електронної музики і госпела. Популярність Джамалі приніс виступ на Міжнародному конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля 2009» в Юрмалі, де вона отримала гран-прі. Протягом 2014-2015 років набула популярності завдяки ролі Ольги Левицької, яку вона зіграла в фільмі «Поводир».

-     Скажіть будь-ласка як Ви ставитесь до сучасних переселенців з        Криму?

-     Я зараз теж у Києві живу, але з кримською пропискою, і тому я є переселенець.

Тому я знаю, як це - бути не вдома і хотіти їхати додому. Тому що я знаю, що я

була вдома в серпні. Тому що я зустрілась з батьком вперше за ці півроку у

Львові. Тому що тільки сюди він міг доїхати.

-          Що Ви можете сказати про ставлення до вас ваших друзів-музикантів з Росії?

-          Відверто кажучи, мене це не хвилює. Я в себе в дома. Я нікого не заставляю співпрацювати зі мною, адже це все відбувається на добровільній основі.

-          Ви будете продовжувати кар’єру актриси?

-          Я щаслива, що мене запросили знятися в фільмі «Поводир», це було надзвичайно. Після такого фільму тільки «велике кіно». Такі шедеври, як «Поводир» заслуговують, щоб на них звернули увагу. Але мені б хотілося б долучитися до проекту татарського кіно, яке розкривало деградацію кримських татар. Ось така в мене давня мрія.

-          Вам сподобалось як ви зіграли в фільмі?

-          Я доволі самокритична людина, тому коли дивлюся на картину фільму, розумію, що могла б краще. Більшість моїх сцен було видалено. Сказати, що мені подобається-це сказати, що я дійшла до вершина. Хочу додати, що фільм я так і не подивилась повністю, мені стало погано впродовж  15 хвилин. Для мене подібні картини дуже болісні і я, як творча особистість сприймаю дуже близько до серця.

-          Що для Вас, Джамало, залишається пріоритетом музика чи кіно?

-          Музика! Тут я залишаюся сама собою. Це мої відчуття, емоції, мій внутрішній світ. Якщо маєте бажання знати як мої справи, то прослухайте мої пісні, адже в них вся «я». Все, що я хочу сказати, я втілюю в слова пісні.

-          Який найяскравіший спогад про Вам Крим?

-          Мій Крим – моя родина: бабуся, дідусь, мама, тато… це пісня. Рідна для моєї душі пісня, яку я знаю ще з дитинства.

-          Відкрийте свій один секрет творчості.

-          Я зануда-музикант. Найбільше ненавиджу спорт, але змушена підтримувати своє тіло в формі. Щотижневі тренування забирають багато сил, але в той же час з’являється нова енергія для творчості. Я керуюсь одним висловом: «Навіть найдурніший задум можна виконати майстерно».

-          Щоб Ви хотіли сказати на останок?

-          Хочу побажати всім щастя та побільше приємних почуттів, щоб українська культура збагачувалася тільки справжніми шедеврами.

В кінці гості та студенти мали можливість сфотографуватися із зіркою та взяти в неї автограф. Кримчани, які прийшли на зустріч, плачучи прощалися з нею.

It`s me

 Щоб краще Ви мене зрозуміли)

Перший запис нової зірки)

Звичайно, аудіо я робила вперше! Признаюсь, що неочікувала зустріти надтоговіркого священника)))

Місто еротики

Звісно, шо перші кроки завжди важкі, навіть якщо ти не дитина. Ось і прийшов мій перший крок, крок, де я вчилась робити відео. 

Думати і робити - різні значення для життя!

Політична діяльність верхівки влади завжди залишалася поза завісою. Рідко можна було б побачити картину з відвертим глузуванням над державними діячами. Однак творці фільму «Хвіст виляє собакою», спробували відтворити ту картину, яку рідко хто може побачити та проаналізувати самостійно.

Це американська комедійна драма режисера Баррі Левінсона, що вийшла 1997 року. Головними героями є актори Дастін Хоффман і Роберт де Ніро.

Фільм починається з фрази: «Чому собака виляє хвостом? Тому що вона розумніша за хвоста. Якби хвіст був розумніший, то він би виляв собакою». Не всім відразу вловима суть цієї фрази, але згодом все стває на свої місця, тобто зрозумілим.

З перших хвилин фільму розумієш, що в політичній владі не так все гладко і невинно. Чим більше ти маєш, добиваєшся, тим більше ти тонеш в болоті зла та корупційної системи, де гроші вирішують все, навіть вартість людському життю. Безумовно, ми, як виборча сила, потребуємо якоїсь найпростішої інформації про кандидата, але часто замість неї та простої  допомоги людям, рішучих дій від політичного діяча, нас кормлять майстерно відточеною акторською грою, яка по суті неварта нічого.

Фільм «Хвіст виляє собакою» розкриває секрети найвисокопоставлених діячів, їхні акторські здібності та можливості. З другої сторони розкриває всю могучість ЗМІ, адже іменно через телебачення герої фільму вводять в оману всю країну. На превеликий жаль люди є звичайними ляльками, якими керує політична банда. Суспільство є настільки довірливим, що «їсть» усе, що подає ЗМІ.  Впенено можна сказати, що режисер Баррі Левінсон змушує глядача не переглядати фільм, як розвагу, а як привід замислитись.

Звичайно, що після перегляду я почала порівнювати ту розіграну ситуацію з ситуацією у нашій країні, знайшовши на жаль багато спільного. 

Короткий сюжет фільму: Президент США втягнутий в сексуальний скандал. До виборів залишаються лічені дні, а дана ситуація значно знижує рейтинг президента та знижує шанси на його майбутнє переобрання. То ж необхідно відвернути увагу виборців від цього скандалу. Саме тому обираються декілька розумних людей, які зробили гучну сенсацію, для того щоб відвернути увагу громадськості від цього всього галасу. Такою сенсацією стала хоч і вигадана, але досить правдоподібна   війна з Албанією. Швидко придумується загроза терористичної.

З першого погляду видно набиту руку оператора, вдало підібрані крупні плани, які допомагають вникнути в глибини фільму. Широка динаміка розвитку кадрових сюжетів, які легкі для сприйняття і не заплутують глядача. Все йде по порядку, що дозволяє робити висновки, дивлячись на той кадр.  

Цей фільм є проявом хитрості, підступності, гумору та розуму, які вдало поєднуються й зображують необхідну картинку. Все остаточно вирішується в кінці, і заголовок стає зрозумілим: голова-це державна влада, хвіст-народ. Ніколи в історії влада не підкорялась народній думці. Вана – незалежна! Тут і власне постає проблема взаємостосунків в державі, складних стосунків «розумних людей», роботи в колективі, жага до збагачення та популярності, лицемірства, солодкої брехні! Не менш важливий фактор - це гіпнотизування та вплив на свідомість людей сучасними засобами масової комунікації.  

Думаю такі фільми надихають на створення чогось великого, незвичного. Можливо варто відкрити світ "своїми очима" для інших!

Релакс-це для нас

Признаюсь, подорожі- це найулюбленіша справа. Якби запропонували поколосити навкруг світу за 80 днів, я б не відмовилась. Рюкзак на поготові))))
Секретик: відвідала Польшу ( ну менталітет вражає), Угорщину ( запам'ятався перець причому гострий), Австрію (мила країна невраховуючи тільки Мацаренії, її забагато), Чехія ( моя друга Батьківщина; магія то моє!), Німечина ( стримано но вишукувано, погуляла так погуляла), Словакія ( якщо чесно так собі, нічого вражаючого і... мені було нудно).
Та можливо скоро ще охарактеризую якусь націю.
А зараз моя рідна та неповторна Україна.
Україна. На перший погляд Україна здається повністю звіданою і обкатаною вздовж і впоперек. Але це тільки на перший погляд. Поїхавши в будь-який з наших українських турів, ви будете приємно здивовані і вражені тим, скільки ще приємних сюрпризів ховає наша Батьківщина. Це і середньовічні замки, загублені в сільській глушині (добератимесь годинами і молитимесь поскоріш вибратися з відти, зато екстрим), і маленькі львівські дворики, які не побачиш з вулиці, це і масивні монастирі, за стіни яких не так просто потрапити, і затишні закарпатські виноробні, в яких привітний господар приділить свою увагу кожному гостю. А ще загублені церковці, старовинні особняки, таємничі підземелля, моторошні печери, оповиті безліччю легенд і переказів. Україна - як книга, яку тільки-тільки почав читати, і все найцікавіше ще попереду.
Одеса, Львів, Київ, Донецьк, Запоріжжя та інші. Всі ці міста популярні в тупистів. У 2015 році потік бажаючих відвідати Україну удвоїлося. Лідером стало місто Львів. Найбільше приїєють сюда, і це правильний вибір (тут є на шо подивитися).

Але як в Україні може розвиватися туризм, якщо є ряд політичних проблем, які портять загальну картину!

Все буває вперше)) Чи просто інфографіка!

Вирішила якось створити інфографіку, чесно скажу страдала цілу ніч, але то того варте. Як вияснилось-це легкий спосіб подачі інфломації. Коротко влучно та ше й з картинками. ВОНО як комікс. Я вважаю, що перша моя робота не досконала, але з дешею. НЕ СУДІТЬ СТРОГО!!!!

Але створюючи цю графіку, я знайшла ще один цікавий матеріал. Це проблеми туризму в країнах, зокрема і в Україні.

Реалії сьогодення

Одним із найважливіших питань сучасного суспільства є проблема дитячої інвалідності, з урахуванням її медичного, соціального і економічного значення. В Україні, як і у всьому світі, спостерігається невпинне зростання кількості дітей-інвалідів, а проблема набуває загальнодержавного характеру. За даними державної статистики, у 2009 р. серед причин інвалідності дітей віком 0-17 років 55,2% становлять вроджені вади розвитку, 37,9% – хвороби нервової системи і 29,6% – розлади психіки та поведінки. Накопичення тяжких розладів здоров’я у дітей зумовлюють серйозні соціальні, економічні та морально-психологічні проблеми як для самої дитини, так і для її сім’ї. Соціальна ізоляція, в якій знаходиться більшість сімей, що виховують дітей-інвалідів, посилює психічну травму, викликану інвалідністю дитини.

Це в свою чергу призводить до створення нездорової емоційно-психологічної обстановки в родині та розвитку різноманітних психічних порушень як у дитини, так і в батьків. Незважаючи на зростаюче число реабілітаційних клінік, спеціалізованих інтернатів, дитячих садків, санаторіїв, денних стаціонарів тощо, проблеми дітей-інвалідів в нашій країні не втрачають своєї актуальності. Для подолання цієї проблеми рішенням Вченої ради Міністерства охорони здоров’я було схвалено концепцію вдосконалення неврологічної допомоги дітям України та затверджено модель медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи «Тандем – партнерство», «Дитина – сім’я – фахівець». Дана модель медико-соціальної реабілітації впроваджена в усіх регіонах України (в системі МОЗ функціонує 41 центр (відділення) медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи). 

На сьогоднішній день через війну на східній Україні, страждають безневинні діти. Дедалі більше діти втрачають батьків, нервоо-психологічний стан підірваний, в кінці-кінців дитина-інвалід! Різні соціальні служби роблять все можливе, щоб допомогти нецпсним діткам, але і їхні сил замало. Тож врезультаті надмірну егоїстичність простих громадян, а зокрема політиків майбутнє нашої нації залишається під загрозою.
Безумовно, що велику відповідальність несуть батьки дітей, та неменш важливу роль віддається для верхівки влади держави, яка повинна забезпечити і думати перш за все за їхнє майбутнє. Ще одною проблемкою в Україні є енергозберігання та газопостачання.

Один раз у житті

Варто згадати, що наприкінці травня Випускний вечір.
Почнемо з двох «писків сезону»: грецької витонченості і безтурботного міні. Раніше короткі випускні сукні були моветоном, проте останніми роками вони стають усе більш популярними. Тут потрібно відзначити, що по характеру вони ближче до маленького чорного плаття, чим до зайвої відвертості. Наприклад, Zuhair Murad пропонує рівний крій і довжину, що закриває коліна.

Як правило, коротка сукня для випускного не має рукавів і з рівною лінією силуету. Проте допустимі відступи, наприклад, розкльошений силует (Alexis Mabille) або короткі рукави. Довгий рукав добре зрівноважить ультракоротку спідницю (Kaufmanfranco).

Тепер про випускні сукні в грецькому стилі. Це ідеальний варіант для урочистої події в гімназіях або інших учбових закладах із строгою політикою. З одного боку, ви дотримуєте дресс-код (довжина максі, класичний крій), з іншої — вигідно подаєте фігуру і отримуєте небувалу легкість руху, адже широка струмуюча спідниця дозволяє танцювати. Почерпнути ідеї ви можете в Issa і Elie Saab, а Zuhair Murad поєднує шовковий летючий низ із скульптурним напівпрозорим верхом, але це — для класичного випускного балу.
Для випускних у вищих учбових закладах підійдуть вечірні випускні сукні (J.Mendel і Donna Karan), які підкреслюють жіночність і одночасно приховують в собі нотки провокативності.
Вибрати сукню, яка б ідеально підкреслювала красу насправді важко. Втбір великий, але не ми маємо власного стиліста, який зробив цей тяжкий вибір за нас. Вибір зачіски, макіажу - не складний. Це лише додаток до головного випробування.
Надмірні переживання перед випускним вечором через здачу екзаменім призводить до ряду захволювань, що згодом може перерости до інвалідності.